Телевежа га Тячівщині чекає на модернізацію (ФОТО)

​Телеретранслятор з’явився на горі Кичера (544 м) у Добрянському понад 50 років тому. Це була перша на Тячівщині та одна з перших в області вишка, завдяки якій селяни отримали можливість переглядати телебачення та слухати радіо. Тоді, в радянські часи, спорудження такого об’єкту стало важливою подією, бо телебачення було одним із найефективніших інструментом ідеології та пропаганди.Зараз, незважаючи на бурхливий розвиток Інтернету, ТБ як джерело інформації все ще відіграє велику роль. Та способи трансляції стали іншими – з 1 вересня в Україні відключили технічно застарілий аналоговий сигнал. Відповідно модернізували і телевежі. Але не всі: ретранслятор у Добрянському поки лише чекає на осучаснення. Втім, персонал і надалі працює у звичному режимі. 

Телевежа з бурової вишки

Як розповів працівник ретранслятора  Павло Дебич, телевежу у Добрянському збудували у 1966 році з бурової вишки, яку привезли з півночі Росії в обмін на кілька вагонів відбірних яблук із Тячівщини. До речі, в Україні лише дві вежі збудовані в такий спосіб – у Добрянському та Бориславі на Львівщині. Спочатку проклали дорогу на вершину Кичери, залучивши чимало організацій району – будівельників, робітників, колгоспи... Відтак зібрали каркас у горизонтальному положенні на горі і краном встановили на опорах. Як дізнаємось із публікації у тячівській районці за 1966 рік під назвою «Вогник на Кичері», монтажні роботи під керівництвом інженера Володимира Каганяка, телемайстрів Петра Фіцая та Івана Банка проводили на «недільниках». Щотижня вантажівки з будматеріалами долали круті підйоми на вершину. Після монтажу телевежі звели будівлю для обладнання і персоналу. На фасаді встановили табличку з написом «Побудовано силами громадськості району на честь 50-річчя радянської влади», яку можна побачити і зараз. 

Першу програму «вишка» ретранслювала 7 листопада 1966 року. Перший передавач кольорового зображення поставили через 10 років – у 1975-му. З тих пір назва підприємства, якому підпорядковувалися вежа та її вартові, неодноразово змінювалася. Зараз ретранслятор знаходиться на балансі Закарпатської філії Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення. Крім вишки у Добрянському, в районі є ще три – у Красній, Дубовому та Лопухові. А ще діють 11 ретрансляторів на кілька сіл в автоматичному режимі: у Грушові, Калинах, Глибокому Потоці, Новоселиці, Широкому Лузі, Верхньому, Нижньому Дубівці та інших населених пунктах. Для їх обслуговування не потрібен персонал. 
 
Робочий день триває 20 годин

До вишки можна дістатись із присілку Секетури у Добрянському. Та цікаво, що сама висотна споруда знаходиться вже на території Біловарців. Півшляху можна здолати на легковому автомобілі, але стрімкі підйоми долаємо пішки, милуючись мальовничими краєвидами Тересвянської долини. Саме так щотижня, з немалим вантажем провізії, йдуть на роботу працівники ретранслятора. Якщо влітку сюди ще можна виїхати високопрохідним транспортом, то взимку інакше, як на своїх двох, не доберешся. Ось і вежа, а біля неї – будівля, де розташоване обладнання та приміщення для персоналу.
 
Зараз тут вахтовим методом працюють троє електромонтерів IV розряду, заступаючи на тижневі чергування. Один із «вартових»  споруди – електромонтер телеретранслятора Павло Дебич – працює на вишці з 1999 року. До того трудився на радіовишці у Тячеві, а перед тим – на заводі «Зеніт». Працівник розповідає: зараз вишка транслює лише християнську радіостанцію «Голос Надії». Щодо телебачення, то до відключення аналогового сигналу тут транслювались такі канали, як Перший, 1+1, Інтер. Нині – повна невідомість: аналог відключили, а обладнання для трансляції цифрового «Т2» ще не встановили. Обіцяють провести модернізацію наступного року. Хоча передавачі провайдера національної цифрового телемережі «Зеонбуд» на Хустській, Мукачівській, Ужгородській, Свалявській та Рахівській вишках встановили ще кілька років тому.

Втім, працівники вишки сподіваються на краще: працюють у звичному режимі, планово складають іспити з техніки безпеки. Вони кажуть: в іншому разі їх уже би попередили про звільнення і перевели в розряд охоронців. 

За правилами, робочий день на вежі триває 20 годин. На сон відводиться тільки 4 години. Решта часу йде на забезпечення безперебійної роботи обладнання, усунення несправностей. Найбільше клопоту завдає нестабільна напруга в електромережі. При аварійному знеструмленні, особливо під час гроз та сильних вітрів, доводиться запускати дизельну електростанцію. Адже радіорелейна станція є проміжною ланкою у ланцюгу лінії, і якщо зникає сигнал у Добрянському, його не отримають і у Рахові. Вранці і ввечері працівники передають в область зведення за день: чи все в порядку на станції.  

Електромонтери отримують мінімальну зарплату, але кажуть, до роботи звикли, бо є в ній і свої переваги: за тиждень чергування тут, на Кичері, можна відволіктись від усіх турбот, особливо навесні та влітку, коли  навколишня природа радує красою. 

Павло Дебич показує обладнання на ретрансляторі та розповідає, як воно працює. Деяка техніка вже віджила себе, адже технології розвиваються з шаленою швидкістю. Також тут є прилади для телефонного зв’язку «Укртелекому», на вежі – обладнання мобільних операторів.  
Масштабні ремонтні роботи на оглядовому майданчику вежі на висоті 42 метри проводили у 2000 році. Зараз знаходитись на вишці небезпечно через надвисокочастотне (мікрохвильове) опромінювання від антен мобільного зв’язку, встановлених на конструкції. Це неабияк шкодить здоров’ю, тож ризикувати не варто, та й нема потреби, каже Павло Андрійович. Бо згідно з останнім обстеженням, у найближчі 20-25 років експлуатації вишки нічого не загрожує.  

Одним із найбільш тривожних днів за останній час для персоналу вежі став липень 2015 року, коли на Тячівщині стався землетрус. Епіцентр стихії знаходився саме у цій місцевості. Тоді на даху будівлі рухався шифер, а одного з працівників навіть збило з ніг. У стінах будівлі утворились тріщини, але, на щастя, техніка не постраждала.   

Проблемою є те, що ретранслятор не забезпечений питною водою: колодязь свого часу побудували неправильно, джерело поблизу пересохло, тож доводиться привозити її знизу у бутлях. 

Вічнозелений релікт всередині вежі

Насамкінець – цікавий факт про телевежу у Добрянському. Всередині конструкції вежі росте 9-метрове дерево карпатського ялівцю. У природних умовах зазвичай, це кущ, що стелиться по землі високо в горах, а тут унікальний релікт виріс просто-таки велетенських розмірів. Працівники кажуть: колись воно було ще більшим. Частину колись зрубали, а іншу – рука не піднімається. Так і росте, переплітаючись із металевою конструкцією.























Наталія Маджара для Tyachiv.com.ua