Мешканець Тячева розповів міфічні легенди про таємничу гору Капуну

Коли проїжджаєш між Буштином і Тячевом, увагу привертає красива, заокругленої форми гора. Вона одна-єдина височить серед рівнини, нагадуючи курган. Це Капуна – за одним із припущень, унікальна пам’ятка неживої природи, яка в давнину слугувала городищем 6-4 ст. до нашої ери. До цього слід додати, що на багатьох світлинах, візитках давнього періоду Тячів зображали на фоні Капуни, яку угорська історіографія називала «Kapolna domb». Існує багато легенд, історичних версій, припущень про її появу. Серед місцевих жителів Руського Поля існує легенда, що під час нападу монголо-татарів у 1241 році біля села відбувалася кривава битва, і з цього часу село почали називати Вір-мезив, що означає Криваве поле. За переказами, в цій битві загинула чи то мати, чи то дружина великого татаро-монгольського полководця Капуна. Тоді вдівець звелів поховати її на цьому місці, а могилу насипати землею, величезну за розмірами, яка і стала горою Капуною. Але згідно з історичними джерелами, вона існувала далеко раніше, слугуючи городищем, на якому перебувала сторожа,  і на певній ділянці Тиси пішки або верхи по берегу судноплавної Тиси, супроводжувала вантажі кам’яної солі, які йшли із Солотвина і Портоша, тобто порту між Тячевом і Бедевлею, куди звозили сіль з сіл Тячівщини. Її сплавляли на баржах  лише вдень, охороняючи від розбійників, яких тоді вистачало. Таке транспортування по Тисі називали соляним шляхом, і цей маршрут продовжувався до Сольнока, що в Угорщині, надалі по Дунаю, з виходом у Чорне і Середземне моря.
До цього додам, що кухонна сіль на початку нашої ери була стратегічним товаром, вона успішно продавалася по всій Європі і приносила казні значні прибутки. Бізнес на солі започаткували римляни, а згодом успішно продовжила угорська влада.
 Погляд в історію
У давнину так звана Солотвинсько-Хустська улоговина, або ж западина, була заповнена соляним морем, яке протягом багатьох тисяч років кристалізувалося в сіль. Крім Солотвина, де сіль добували з часів Римської імперії, з 4 століття до нашої ери, її добували і в Тячеві, на території теперішніх привокзальних вулиць і міського парку, а також у Новоселиці, Нересниці, Терновому, Нижній Апші, Тереблі, Ганичі-Солоному, Кривій і Округлій. Ще успішніше добування солі проходило на лівому боці Тиси, що в Румунії, у багатьох населених пунктах. Перевезення солі здійснювалося дерев’яними баржами, які виготовляли у Великому Бичкові, а згодом і у Тересві. Якщо окремі з барж могли одночасно перевозити до 50000 центнерів солі шматками, то можна лише уявити собі фарватер Тиси, по якій пливли судна в давнину. Про те, що Капуна грала непросту роль в той час, свідчить  факт, коли у 1968 році поблизу гори місцевий екскаваторник викопав глечик з римськими грошима. Монети перевірили спеціалісти-нумізмати, і вони виявилися справжніми грошима часів правління римського імператора Валентиніана, який правив Римом з 364 до 375 рр н.е. Дві монети з цього скарбу з’явилися і в автора цих рядків. Цікаво, що вони за величиною з 50 копійок і були відчеканені вручну у римських кузнях з загостреними краями, із зображенням жіночої голови, з  написом по-латинськи – «свята». Монети сірого кольору були легкими на вагу, нагадували алюміній, але на той час цього металу ще не винайшли. Як вони з’явилися саме біля Капуни, як і ті майже 300 монет, виготовлених вручну, залишається таємницею і по сьогодні. Але зрозуміло, що  мали неабияку ціну і їх не було так багато, щоб безрозсудно розсіювати далеко від Риму. І знову ж біля Капуни, яка ховає в собі загадкову таємницю. Є припущення дослідників, що  гроші, знайдені у глечику, призначалися для оплати сторожі, що охороняла сплав солі від Портоша до Вишківської ділянки. Чи могла Капуна бути портом? Це цілком правдиво. Найбільша лівобережна притока Дунаю, довжиною в 966 км, Тиса весь час міняла русло. Характерно, що про цю річку знали і в Римі, і вона була позначена на картах. Так, римський історик Пліній називав Тису як Tibiscus, що означає тиха, спокійна річка. Зустрічається ще одна назва Tisia на пізніших по періодах стародавніх географічних картах. Угорський академік-географ Кіш Лайош стверджує, що праве русло Тиси могло цілком протікати поблизу Капуни. На підтвердження цього колишня назва Тячівки – Мортош в цьому академічному виданні означає «край берега». Берега якої річки? Звісно ж, Тиси! Ще факт: як розуміти таке явище, що на глибині 4-5 метрів по всьому Тячеву і його околицях аж до Тячівки забудовники знаходять шар гравію. Звідки він там взявся, якщо не нанесла у свій час Тиса? Бо іншого пояснення просто в природі немає, як не дії річки. 
Цікаву легенду про Капуну описує Тібор Силлиші у своїй книзі «Тячево – моє місто», що видана угорською мовою. Додам від себе, що всі проблемні питання з історії міста наш колишній земляк вивчав в архівах Будапешта.
Декілька слів про автора. Колишній житель Тячева, а  тепер Будапешта, лікар за професією, Тібор Іванович, будучи твердим поборником реформатської церкви, завжди цікавився історією міста, його церков, написав ряд книг і безліч публікацій. Ось що він пише: «Пастух, який випасав свиней, що харчувалися жолудями у дубовому лісі, помітив, що свині, які заходили в отвір гори Капуни, що знаходився з боку села, виходили позначеними в жовтий колір від охри – сухої фарби, яка використовувалася для покраски поховальних склепів. То, очевидно, тут був вхід у гору, який згодом засипався землею і камінням. Бачили тут і великі дубові двері, однак ніхто не наважився туди зайти через міфічний страх. 
Поблизу гори в давнину росли великі дубові ліси, які тягнулися до Тячівки, Бедевлі, і в них газди тримали свиней, що харчувалися жолудями. Згодом  ліси були вирубані на шпали під час будівництва залізниці у 1872-1875 роках. Окрім цього, археологами в минулому були розкопані й досліджені поховальні пам’ятки поблизу Капуни, що складалися з 16 курганів. В одному з них було виявлено 16 фібул – застібок для одягу. І знову-таки, під Капуною, а не деінде...
Існує припущення угорських дослідників, які побували на горі у 1911 році, що вона є могилою Аттіли. Грізний завойовник, вождь гуннів помер у 453 році н.е. і таємно похований у невідомому місці, поблизу річки. Якщо це припущення стане реальністю, то Руське Поле може стати відомим далеко за межами України, та й туристичний бум буде забезпечено.
Гора – туристична родзинка краю
Назва ж села  Криваве Поле була закріплена до ІІ половини 15 ст., аж поки в селі не з’явилася сім’я Урмезіїв, котрі одержали королівську грамоту як на власність села. 
З цього часу село називають «Ур-мезив», що означає «панське поле». Вона трималася до 1946 року, коли його перейменували на «Руське Поле». Колишній професор УжНУ, археолог Е.А.Балагурі відповів на моє запитання про Капуну, що це вірогідно може бути похованням курганного типу, воно нанесене на археологічну карту вивчення історичних пам’яток.
Минуло 50 років з того часу, а проблема вивчення цієї загадкової гори-кургану залишається нездійсненною. Бо лише археологи мають ліцензію на проведення розкопок. В наш час у погоні за сенсаціями і прибутками роблять все можливе, щоб залучити побільше туристів і збагатитися за їх рахунок. А якщо Капуна виявиться не просто горою, а цінною історичною пам’яткою, яка приверне увагу всіх зацікавлених на сенсації?
Одним словом, настав час розкрити цю таємницю і покласти край припущенням, домислам, легендам. Було б правильно провести археологічні розкопки і встановити істину Капуни. Задля інтересів громади, зацікавленої у пожвавленні туристичного бізнесу, зволікати або ж нехтувати цим питанням не варто.
М.Савчук, пенсіонер, м.Тячів.


Коментарі

Додати коментар

Залишити коментар

оновити, якщо не видно коду